Текст видалено автором твору...

Михайло Кирилович Поживанюк, коли ще був Мишком, мав халепу з кролем. Того року в село вколотилася болячка. Кроляча. Доти вухані мешкали по сільських подвір’ях, обживаючи хто клітки, а хто вириті в землі ями, спокійно проживали свій вік, проходячи шлях ві...

«Того року собаки тічкували, неначе востаннє мали паруватися в цьому світі. Гнат Іванович намагався перепинити шлях своєму Лорду до тих компаній міцним цепом з ошийником, але пес мав морду тоншу за шию, тож ошийники для нього перепоною стати не могли в жо...

…крокував берегом Великого Потьомкінського острова. Це була найкоротша, але краща частина нетривалої мандрівки «дача – причал», бо тут стежина звивалася вздовж Дніпра. Спершу вона притискалася до сусідського паркану, через який яблуня простягала обтяжене ...

Так трапилося, що Яна помирала першою. Влітку ще не мала ніяких поганих намірів, ще козеня купили, кізочку, аби молочко власне згодом мати, а в жовтні дружина вже догоряла, як свічечка.
– Яно, – плакав біля ліжка, – а як же я?
Він дійсно не знав, як йом...

Його кохання виникло з образи. А чи загартувалося в ній.
Він, як сам казав, «зачучверілий у чорноті шахтар», який, крім забою та гарної випивки опісля, напевно, й знати нічого не хотів, вона ж – степовичка, розкішна, чорнява, намиста хоч і не носила, ал...

Надвечір прилетіла Іванна.
– Йди до отця Іоанна, – напучувала, – впади в ноги, попросися, він милостивий, як пообіцяєш сплатити борг, відійде серцем, відспіває матір. А я дам задаток. Потім розрахуєшся. І зі мною, і з панотцем. Тільки ж не обмани. Бо ти ...

    О-ох! Кісточки мої!
І за вікном ще темно.
    Що там на годиннику?..
Божечки, тільки за північ повернуло! А сну - як і не було. Знов нудитися до самого світання, знов колупатися в минулому!
Боже, навіщо мені це все? Чим я завинила перед тобою?
Я...

Вже давно збудовано сільську церкву, батюшка, в миру Драч Іван Петрович, ревно соборує там свою паству, а роки репіжать дощами та снігами, контактують з поверхнями, а бляхи гниють, і кольорові розписи повняться вологістю, як очі прихожанок слізьми від Бож...

Сусідня квартира стояла порожня вже років із десять – відтоді, як померла моя сусідка, баба Оля. Її нащадки, дальні родичі, що походили з того ж села під Києвом, в якому вона народилася та провела мало не все життя, прийняли спадщину, викинули бабині лахи...