Чет сидить в темному кутку Палацу культури і хлище з фляги коньяк. Поруч гримає музика, бігають якісь діти в химерних вбраннях, квокчуть занепокоєні мамки, іноді спалахують якісь суперечки. Чет відчуває себе самотнім і зайвим, йому так хочеться втекти з ...

***
Він розплющив очі і якийсь час тупо дивився на потріскану стелю. Чорні ягоди зіниць потрохи звузились, відреагувавши на яскраве сонячне проміння, дещо приглушене старою павутиною. Поволі розпочався процес самоідентифікації – вже ранок… чи день… четве...

До тла спалене поле кругозору, на якому лишились сліди мародера: такі легкі, немов похапцем поставлені, але по-нахабному впевнено ті ноги тонули в багнюці цвілих садків.
Розкидаючи листки капусти як компенсацію місцевій міліції, славно нарубали спритні р...

Джмелі гуділи густо й басовито, як бомбовози, тяжко розверталися, наближаючись до квітки. Потім на мить змовкали, збирали солодкий пилок. І знову починали басовито гудіти, летіли собі далі.
Катруся замріялась. От якби вона була отаким джмелем і могла зби...

   Вона йде вулицею. Нервово затягується нікотином. В її руках телефон вона швидкими рухами пальців набирає sms-повідомлення. Потім клала мобільний у сумочку і йшла далі
п’яним кроком. Підіймалась у будинку на свій поверх, відчиняла двері, проходила у ко...

Жовтий Місяць зайде за сіре бліде обличчя ночі. Дивишся на тьмяне небо Києва... І де ж ви зорі? Хто вас погасив? Фабрики й заводи, які виробляють те, чого я ніколи б не купував? Мені миліше слабкий промінець, який кидає Сонце перед тим як заснути за горам...

Прошу за мною, пане.
Надворі вже сутеніє. Шкода, що ви так пізно звернулися до мене, бо вже не зможу запропонувати вам нічого кращого. Літо, пане, курортний сезон, купи людей приїздять відпочивати. Навіть моїй агенції, котра до речі має найбільший перелі...

- Чув, шо Ліда пропала?
- Яка?
- Ну Ліда, третій курс…
- Нє, такой не знаю, - я з усіх сил намагаюсь пригадати хто це, але не можу.  
- Та знаєш ти її: висока, волоси чорні…
- А поняв. Так шо з ней?
Ми сидимо на лавці під общагою і пємо «Оболонь». В...

Ну що б здавалося слова…
Т. Г. Шевченко

Сонце вже майже сховалося за горою, коли Вихователь знайшов необхідну печеру.
- Ми чекали вас ,- низька і кремезна постать, вочевидь Батько, зустрічала біля входу.
Постать увійшла досередини, а Вихователь руши...

   Андрій прокинувся просто на асфальті посеред дороги. Був похмурий осінній ранок. Дув холодний вітер, що пронизував до самих кісток. У хлопця страшенно боліла голова. Зім’я те запухле лице виказувало вчорашню п’янку. Перше, що прийшло йому на думку: „ Д...