Втікає жовтень – найманий убивця
старих ілюзій. Знов чомусь не спиться
і повня гостра, наче срібна спиця,
на себе ніч наниже, як петлю.
Простить за все мене, – малу готесу,
а перший сніг відправить чорну месу
над мертвим містом. Сповідь безадресну
... |