Текст видалено автором твору...

Смерть, не приспиш мене у вічнім сні?
Бо честь в житті не знала пишних шат,
Нікчемність там купається в вині,
На світ довіра дивиться з-за грат,

За доброчинність стала гріш ціна,
Герої не побачать нагород,
Там сила, слово, муза не одна
Всевладни...

Задовбаний усими і усим, я смерть на себе накликаю,
Бо бачу: гоноровим хто вродився -  той старцем потрапля до раю.
А той пустий нікчема, що  занедбує  цноту і  віру, -
Живе в достатку, радощах, теплі, помре допіру.

І позолочені циганським злотом ма...

Самотня жінка... Господи, прости !
Постава горда, та обвисли крила.
Жовтіють у пуделочку листи
До тих, кого у юності любила.

А скільки їх сидять біля вікон
І в’януть тихо, мов осінні квіти.
Ні принц не йде... Ні хоч би вже й дракон...
І підростаю...

I
Навіщо очі, коли не
побачиш сонця угорі:
останній промінь від’ярів,
як нас на світі не було.
Зима ніколи не мине
віднині в жодному із міст,
де шолухою стерся зміст
простих понять «добро» і «зло».

Сумління хай мовчить твоє:
яка різниця, де ти...

Як золотаво мерехтять вогні
свічок у канделябрах старовинних...
Як у бокалах блискають рубіни –
найкращі вина сонячно-ясні...

Як містерійно-мовчазні вони –
дубовий стіл і біла скатертина...
О, як давно жадалось на хвилину
з тобою усамітнитись м...

на розі доль на перехресті снів
у генетично векторнім стремлінні
сплітаються у верховітті слів
чуттів забутих подихи осінні

де небо біле кине вершній сніп
сліз кришталевих богове творіння
коханням першим в серце перший сніг
спадає-тисне сил...

Робити.. Жити.. Забувати…
Не знати… Брати ..Віддавати..
Не бачити.. Тримати… Бути…
Отримувати.. Знати.. Чути..
Пусті слова… Але можливо..
Колись, комусь навіщось треба
Почути отакі…
І не задумуючись кажеш, ти те чого не знав колись..
Не маючи ти ...

Клітини мого мозку замалі,
Щоб осягнути всесвіту будову:
Простори, сили, явища і мову
Старих небес і юної землі.

Що вже казати про душі глибінь -
Передчуття, емоції і стани.
Тут розум  людський – помічник поганий.
Тут – шлях хиткий у проблисках ...

Вона висока і струнка,
Темноволоса, синьоока.
В очах – зажури тінь глибока.
На личку – усмішка дзвінка.

Вона не губиться в юрбі,
Бо схожа на казкову фею,
І тільки наодинці з нею
Я довіряю сам собі.

Тому за мить свого життя,
Коли пізнав цю чис...