Перелітні птахи
все частіше зупиняються
над птахофабриками
і дитсадками

вивчають краєвиди
і характерні ознаки рельєфу,
малюють уявні хрестики
на власних топографічних схемах

їхній рух
з урахуванням поправки на вітер

їхні пункти призначення...

          Сонатне алегро

            (Експозиція)
      День - головна тема
Музика - їжа кохання!
Заграймо ж, бо я божеволію!
Застінки шлунку вже напнуті,
І соки вирують судинами.
       Вечір - побічна тема
Подихи поперемінні,
А поскрипи ліжка...

Любовне сафарі скінчилось -
Вловив невловимого звіра.
Та потай собі дивувався -
Людина кохає тварину?!

Все ж вірив в приборкання серця
У нетрищах порпався диких:
Просіяв інстинкти крізь сито,
Найкраще залишив на зовні.

Любовне сафарі скінчило...

Власниця довершених грудей
У цнотливі сни мої ввірвалась.
В пік екстазу збуджених ідей
Звивинами мозку упіймалась.

Як торкнути дівчину - красу,
Що опівночі мене сторожить.
Мрію я у серденьку несу:
"Оживи  її, прошу, мій Боже!

Дай їй тіло смерт...

Біжиш додому вже під ранок
В надії розбудить світанок.
Містками обминаєш ями,
Дорога вкрита дзеркалами.
Зірок вночі багато впало –
Мені одної вистачало.
Кохання присмак взяв з собою,
Щоб сумувати за тобою....

Цигарка, сірничок, недопалок і знов попіл
Все має свій початок, і нема тому кінця,
Матерія спроможна поглинуть все навколо,
Ніхто не осягне висот тернового вінця.
Створити щось нове, у школі не пройдéнне,
Накручує тебе у сні цей невгамовний час,...

А інколи - тут ось, лікарю, стискає і ломить скроні,
І так мені зимно, лікарю, а, ніби – ще не зима.
І видається, лікарю, що руки в людей червоні,
Дивлюся на себе в люстро, а в люстрі – мене нема.

Та все це – такі дрібниці! Усі ми буваєм кволі.
І, ...

Цей найперший переклад:
                                           себе – на тісні слова.
Де узяти пташину легкість пісень на
«ти»?
Кожне з тисячі слів –
як незамкнена в коло крива.
Кожна з тисяч думок –
як незамкнені в Всесвіт
              ...

Так наближатись до травня, мов стрілки гортають години,
не перебільшивши спробу затримати час як частину
не голосіння, а туги примарного блиску картини,
тих позаколірних рим, що горять обмерзанням без спину.
Без упірнання за ними, без шерхоту погляду ...

Тікаєш од зими, що не була насправді
в обмеження бажань — розталий жест руки,
де світлом на щоці у середхмар’ї грав ти
і очі зацвіли писанням од Луки.
Навіщо слід калюж, коли біжиш над болем,
немов обличчя є тайнописом біди?
А небо без грози здаєтьс...