Вирує вітер водопадом листя.
Ледь тліє сонце серед сірих хвиль.
Сумує осінь. Осінь – не актриса:
Вдягати маску – не осінній стиль.
Метро. Алея. Може, ще застану
Холодну тінь, знайому до плачу,
Пальто, залите кольором каштанів,
Ясних очей розпалену ...

Зеленими очима
Тебе клечала,
Щоб серце не точили
Жалі й печалі.

Листочками у віях
Стократ маїла,
Щоб душу сніговії
Вже не млоїли.

А ти пішов без мене
По стежці білій:
Лишив одну в Зеленій –
Повік – неділі.
...

І не збулося. Відцвіли каштани.
Весільну сукню точить сіра міль.
Ну не мовчи у трубку, Дон Жуане,
Тобі не личить недоречний біль.

Ти ж сильним був! Ти ж смерті не боявся!
Дороги, шал, пригоди і любов...
Згадай, як в пащу смерті ти сміявся,
Як ніж...

....

f...

....

....

Ти знаєш, як кохаються кентаври.
Щасливий! Адже був у тих світах,
Де мов барвінок заплелися лаври,
Де сяйво ночі грає на вустах.

Блукав стежками трепетного краю,
Який не спить і мрії роздає.
Там місяць з насолоди умирає,
І сонце від кохання ус...

Я – південний вітер,
Що вколисує квітучу сакуру
На священній горі Фудзі.

У козацькій могилі
Шістнадцятого століття
Очікувано знаходжу себе.

Завжди повертаюся
У широку долину Гангу
Завчасним потужним мусоном.

Дую в диджеріду
І Сонце кату...

І вийшла я в небо – висóко,
Весни до болю упилась,
І кров моя березовим соком
У жилах березових лилась.

А вéсни небесні линуть, линуть – ждуть,
Витягують душу на журавлине крило-плече,
У венах у мене гаряча солона ртуть
Пече.

І встан...