Перетягую дні,
наче ношу важку поза плечі.
Перетягую дні.
А в них очі –
гіркі і сумні…
Та жалітись, мабуть,
все одно, все одно  – не до речі.
Перетягую дні.
Пе-ре-тя -
перетягую дні.
...

Хмара-газдиня,
трохи натомлена,
ніжиться в променях
тихого сонця.

Вечір за комір
сонце закочує,
за небокрай,
поза сині ліси.

Хмара спочине,
хмара натомлена
ловить останні
цілунки краси…
...

Я думала, що більше не писатиму:
вірші пішли, душа відгомоніла.
Я думала, що більше не літатиму.
Що строк придатності скінчився моїм крилам.

Але ж вони уперто розправляються,
як рай-дуга після усіх дощів.
Після грози і бурі підіймаються!
Душа спі...

Тремтіло скло, гарчав вітрисько,
Зло підкрадалось зовсім близько,
Тривога зблиснула незрима
І майже рідними очима
Мовчання майже промовчало,
Що майже ніжність запізнало
З якимось Ним, на майже святі
У нашій затишній кімнаті...
Був майже незабутній...

Так мало потрібно в житті -
тихнуть напружені нерви:
розлуки їси, як вершки,
мов лікер, доливаєш перерви
й міряєш втомлену мить
відліком дзиґаря-серця...
У безмір дощів сірих нив
вплітається нитка серпанку,
димом ковзне поміж вій -
вип´єш ...

                   Жiнка, в лоно якої зайшов мiсяць,
                   перетворилась на птаху
                   i полетiла у небо,
                   гублячи поза крилом зорi
                                            ЗРИНЬ
                   бо л...

Текст видалено автором твору...

....

Даремно тікаєш, хлопчику!
Моя крига вже запалала.
Моя скеля розсипалась на пісок.
Ти не врятуєшся, хлопчику!
Мої очі ховають страшну таємницю.
Мої губи отруйно шепочуть:
"Хочу..."
Наказала тобі не зникнути,
розчинившись у медово-нудному
світлі м...

Мені подобаються
драматичні паузи
у твоїх історіях.
Завмираю в передчутті
неймовірного
але вірю
кожному слову.
Знову пауза.
Літнім гаміром,
галасом
кружляють між нами
миті.
Ми ще не раї,
але десь близько.
Слизько
стояти поруч.
Зовсім теп...