О. КРИШТАЛЕВА, Львів

НІЧЛАВА-БЛЮЗ
дуже приємна новела в одній віртуальній кав’ярні 277

Ми зайшли у віртуальну кав’ярню, де немає нічого поганого. Тут якісь чарівні двері, тому невігласів і хамів вони досередини не впускають – буцають на бруківку і ...

О. КРИШТАЛЕВА, Львів

ШКАРИ ДЛЯ ДИСТРОФІКІВ
патичкова новела 278

До гарних шкарів (наприклад, чобіт) тепер треба мати худющі ноги. (Новий стандарт якоїсь особливої породи людей, котрі літрами п’ють оцет і шиють на себе пальтечка в обтяжечку)... Непо...

О. КРИШТАЛЕВА, Львів

До тебе всміхаються квіти на моїй спідниці
ненавмисна новела майже на замовлення 280

В той час, коли ти це читаєш,
я сиджу в якійсь там (номер вподобай собі на вибір) маршрутці. Одній з тих занюханих маршруток, які гарцюють мі...

О. КРИШТАЛЕВА, Львів

НАВЧИ РИБУ ГОВОРИТИ
сріблиста і слизька новела 282

І шкіра тонка як пелюстка левкої.
І хто не захоче торкнутись такої?
Мар’яна САВКА
Ти провів теплою рукою по моєму рівному хребту вниз – від сьомого шийного хребця аж до пост...

О. КРИШТАЛЕВА, Львів

SECRET GARDEN
новела, присвячена
однойменній музичній групі 283

Цей таємний сад я виплекала у твоїй душі. Може, ти про це й не здогадуєшся, але я завше приходжу туди, аби відпочити. Беру зі собою скрипочку, сідаю на лавці і в...

О. КРИШТАЛЕВА, Львів

У ТВОЄМУ СВЕТРІ
тепла новела 285

Ти щойно був тут – білий вовняний светр, недбало кинутий на бильце м’якого крісла, ще утримує в собі тепло твого тіла... Твоєї тут присутності...

Отже, я затрималась у часі й просторі на яких...

Надія...На що? Чому? Навіщо? Не розумію себе...Бажання...Чого? Чому? Кохання...Ні, не кохання...Не розумію...
Коле у серці...Що? Не знаю...Мучусь...Чому? Страждаю...Не розумію....
Тихо...Навкруги лише мовчання...Мучає...Не дає жити...Поруч...Завжди пору...

     Повільно крізь щілину пробралась тиша. Я будь-якої миті можу впасти. Врятуєш? Намагалась бути кращою за неї. Але тобі усе в житті байдуже. Хоча я знаю, що це лише спосіб існування, твій витончений особистий стиль, - лайно. Під час цієї вистави-драми ...

Ну, скільки ще можна його чекати? Вже пересортувала усі папери в діловій переписці, папки стояли, як олов’яні солдатики, струнко й однаково – готові до бою – або до нерухомості.  Дурепа, придумала, що буду його чекати на роботі. От і чекай! Годинник сонно...

******
Коли стає холодно,  все довкола починає скидати шкіру,  як змії. Дерева позбавляються листя,  оголяючи зашкарублі м’язи і сухожилля.  будинки лишаються із висмиканими дротами нервів і клітинами вікон. Мешканці міст викидають на смітники всі застар...