Лиш пригублю вина,
Заведу радіолу,
Загорнуся у вечір звично одна,
Відмотаю по колу
День за днем, рік за роком:
Десь в черленому листі загубилась весна.
У кришталі свіча
Розкришила вогонь,
На долоні – каштан й хризантеми пелюстка…
Зник метеликом ...

В мені вітер підіймає гори.
Десь у небі  ковалі б'ють в наковальню -
розривають хмари подихом суворим,
і кують з них грізну бурю, мов зі сталі.
А над морем, що несе вітрила темні,
в мене зорі б'ють вогнем  безжальним.
Гуркіт грому під ногами рве під...

Сни дитячі так пахли ваніллю.
Як життя вберегти від тривоги?
Ті дні – божки неначе, в оливковім лісі -
вовки з них виросли й вогонь розлогий
розгорівся, спопеливши листя.
І як з цим жити, мамо? Човен, повний болю,
в двадцяту осінь якір кинув; вдоста...

....

V

-Сіре Трікордан, а привиди існують?, - зіщулившись, певно від однієї думки про привидів, запитала Єва.
-Не знаю, - спочатку розгубився Трікордан, - Я їх не зустрічав…
Питання захопило його зненацька, тому що, навіть коли він прийшов до дівчаток,...

Текст видалено автором твору...

Поміж нами горизонт тьмяно мерехтить,
Холодним лезом крає душу. І болить
Гаряче серце у лещатах смутку,
Готове вибухнути в простір небуття.

Я не живу, існую в віртуальнім світі.
І сновигаю в стані гострої нудьги,
Я, як пульсар на чорнім небосхи...

Степ синіє. Спить Степан.
Сонце сіє свою спеку.
Спраги  солодкий стакан
Стелиться стежками степу.
Сів Степан. Співає сум.
Сльози сповіщають святість.
Серцем суне слави струм.
Стань Степане,  - своє стратиш.
...

Вів полонянку поліцай через ліщину,
Налякану чорнявеньку Фаїну,
На вірну смерть, та як мужчину
Його збентежили її коліна
Красиво заокруглі , пружні стегна,
Тендітні сонцем пещені рамена,
Хода якась хитливо – обережна…
І він, спинившись, мовив: - йд...

Я – предмет! Я вхожу до інтер’єру цієї кімнати. Щє та честь, але обирати нема з чого. Може дві реєнкарнації тому я був японським імператором або египетським котом. А зараз я - стіл. На мені стоїть комп’ютер, сувеніри з моїх численних реєнкарнаційних батьк...