в Богом сказаному «Добре!..» -
все
що висловив про себе Бог…

P.S.

кожний будній день –
неділля
раз для Бога
тільки «Добре!..» в нім…

***

все
що твориться –
лише на «Добре!..»
раз не довше миті день…

***

оце
що охрестив Бог слово...

Сріблом світлим сніг малює нині.
У шовки ясні вдягає днину.
Неба сни кладе   у фарби дивні:
В акварель холодну, в казку зимну.

День росте із неба одежини.
Серця сивий космос рве снігами.
Замете до тебе всі  стежини.
Танці білих віхол поміж ...

Гаррі Стівен Кілер (1890-1967) - один із найдивніших письменників, які будь-коли жили. Свого часу його вважали детективником, який також трохи пописує фантастику. Сьогодні - якщо ви взагалі чували про нього, - то, певно, як про хлопа, що, вважається, пише...

СПAЗМAТИЧНA КAЗКA
З ПAСКУДНИМ ФІНAЛОМ
Руденький хвіст визирнув з-під одіяльця. Підкрaвся до подушки і полоскотaв вологий носик своєї господині. Лисичкa поворушилa мордочкою, невдоволено зморщилaсь, aле продовжилa усміхaтись мaренням своїх снів.
Хвостик...

Себе Самого
любить в тварі
Рівновіддалений від всіх…

P.S.

себе самого
любить в инших
рівновіддалений від всіх…

***

свою самотність
любиш в инших
рівновіддаленням усіх…

***

себе самих
не люблять инші
рівновіддалені від всіх…

**...

Ланцюг дощів тримає міцно дні.
Сховав Господь від брами сонця ключ.
Думки на варті ждуть, сторожать ніч.
Неспокій в’яже серце, наче плющ.

Насіє небо з пам’яті жури,
Холодний дощ наллє думок сповна.
Хтось відійде, зотліє, відгорить
У день, де ча...

як не даси себе у жертву иншим
це зробить старість й смерть…

P.S.

не вітер покоління молоде
а лиш дрібніший порох…

***

у бурі й натиску прожив життя
бо бýрив проти вітру…

***

як би не шукав чогось у світі –
знайдеш виємно себе…
...

зве голос Бога
у пустелі
позаяк без рідні
Один…

***

оскільки Бог самотній
без рідні
Він сущий в порожнечі…

***

саме в собі розділене Бог царство
раз без рідні
Один…

P.S.

зве голос Сатани
в пустелі
бо без рідні Господь
Один…

...

Поєднання імплантів трьох людей одночасно було для нього новинкою. Чуттєвість завдяки наркотику зросла в десятки разів, і часом він ловив себе на думці, що вже не може відділити, хто кого зараз торкається чи цілує. Він відчув, як член входить у його вагін...

І кості Загиблих вглядаються в вічі;
провальні очниці і шолом стримить...
Вбиті й опізнанні, але безлиці
і згадка до рідних від рештків летить...

Вони ж так виростали у Землю гурмою;
їх просто накрило і вкрило теплом...
і, їхні знамена, відцвіли т...