І, книги, не стануть в нас снами;
холодні ті ж стіни - туманом.
Світ мокрий, й окреслений нами
все згідно за чимось там планом...

Ми тілом, проникли в цю Осінь,
в сльоту і відбиті дзеркала
калюж - де живе та вся просинь
думок, щоб дала нам лекала...

Золотий час Осені Тихої
де падає лист у скверах,
де птахи завмирають на миті
і п'ють воду джерельну.

Святі віти верби
грають мелодію вітру;
і тихне трава у сні
і в кроках жовтневих...


Валерій Цимбалюк, м. Ковель, 10 жовтня 2024 року...

   «… Прочани струминою однією
          До замку й до Петра туди текли
          І другою вертались течією…»
                                          (Данте Аліг’єрі)

На битій дорозі
До кумедного міста Реймса*,
Де собор колючий
Наче щетина дик...

Почалася осінь.
Діти спалюють листя, як старість.
Біля старої школи
Стара вчителька проходить,
Несе у торбинці жменю рим.

Як обрати між тим, чого не буде,
І тим, чого не стало?

Антени погнув учора сильний вітер.
Того ніхто вже не помітить.
А ...

Вона живе на узбіччі дороги
Неподалік лісу: стара-престара, знічена, забута,
З помарнілим від спраги обличчям і розпорошеними думками.
Сидить отут, на опічку хати, і виглядає блудного сина,
З року в рік, підперши важкі повіки гілляччям.
В очах її – д...

Чистий аркуш хвилює безмовним тремтінням почину,
Нескінченним багатством можливостей втілення форм.
Я дивлюсь ніби крізь і, здається, шукаю причину
Щоб уникнути долі на ньому писати притьмом.

Тільки досить відмовок і досить мабуть блазнювати
І чек...

кіт обіцяв своїй кицюні
малих повести на майдан
а там собаки виступають й
жадан

вже який рік ця онлайн школа
затертий стіл і ноутбук
але за звичкою усі ми
здаєм на штори та паркет

якщо пельмені розварились
назад їх зовсім не ліпи
кажи д...

ТРАНСФОРМАЦІЯ

Ми стали інші крізь пекельний шлях,
Невіри й  страху скинули ярмо.
Загартували  Силу у боях.
І  крила нам зламати не дамо...

Вже так не гнітить метушня тривог,
Не зачіпають фейки в Telegram.
І зради можновладців вже не шок,
Лиш...

Іду крізь дощ, у владний й щирий спокій,
й повітря ледь, пульсує й зве у міт,
на серці сум, і тихий й щирий докір,
як себе я пізнав о, півдні своїх літ!?.
Як  добре те, що так ніхто не бачить
мене в негодах і, не візьме у пітьму...
І голову, я не хи...

Як тужно вмирає ж та квітка серед розсипаючих Дюн;
вітер співає піщинками пісню надгробну.
Руйнища Ведичних Культур і Епох,
і камінь все дивиться в душу
легкою й святою тугою.


Валерій Цимбалюк, м. Ковель, 5 жовтня 2024 року

...