Дзвінок у двері: "дін-дон"
Підходжу ло них, а то дзвенів телефон.
Піднімаю трубку, а там стоїть дядько
І каже: "Пацан, а чи дома зараз батько?"
Я кажу, що ні, та тут же двері відкриваю.
Тут він падає вниз, та чомусь довго не спливає.
Відчуваю- не вт...

* * *

Не злякайте звуків!
Тихо! Помовчіть!
Чуєте, музика?
Музика звучить.
Музика у вітрі,
Музика у морі,
Музика у сонці
І у срібних зорях.
Музика у квітах,
Музика в душі,
Музика у віршах
Проліском звучить…

* * *

А, може, то снилось тра...

* * *

В мене знову урок у сьомому.
Клас весною наскрізь пропах
Коридорами ходить березень,
Носить проліски у руках.
Десь розвіявся тон суворості,
Загубився в серйозності вправ…
А на дошці весну і березень
Зайчик сонячний малював.

Відвертість
...

* * *

До мене прийшов жовтень
З дощами і листям жовтим,
З туманами за плечима
І небом з твоїми очима.
Та раптом сніги осінні
Сховали ті очі сині…
Не стало ні сонця, ні неба,
Ні листя, ні  дому, ні тебе…

* * *

Хтось так пильно дививсь на ме...

Останній шанс

Парфуми “Шанс” у мене на поличці…
Твій подарунок і моя печаль…
Тебе немає, а мені з незвички
Вже вкотре ніби голос твій звучав…
Твій подарунок справді символічний…
Був шанс…І що ж? Тепер його нема…
Лиш день вчорашній і турботи звичн...

* * *

“Вибачай і забудь”, –
Наче поштовх у спину,
Як надірваний крик,
Що до серця долинув.
Чи то біль, чи то гнів,
Чи тривожне мовчання?
Як розчахнутий день,
Те поспішне прощання.
Нащо зайві слова?
Опускаються руки.
Зачаю у собі
Терпкий прис...

Монолог травинки, що пробивалася крізь асфальт

А крізь асфальт, ой, важко пробиватись,
Крізь чорний морок…Тільки ж не боюсь…
Не хочу я, не думаю здаватись…
Візьму й безстрашно крізь асфальт проб’юсь!..
На подив сонцю і собі на втіху
Я проросту крі...

Весільне

Весілля було “зеленим”,
Хоч жовто зоріли клени,
Вітаючи молодих…
І тихо раділа хата,
Хоч сльози втирала мати,
Вітаючи молодих…
Так солодко цілувались,
Хоч “гірко” чомусь кричали,
Вітаючи молодих…
Весілля було “зеленим”…

* * *

Я ...

Напишу про село

Я не можу заснуть від образи чи то від болю,
Спохмурніла й сумна, і признатись у тому страх,
Що лишилася знов наодинці сама з собою,
Мов осінній листок, що тремтить на семи вітрах.
А у жовтні чомусь навіть сни та і ті з дощами,
Я –...

Похорон

Квіти.Люди.І двері настіж.
І розпачлива тіснота.
І розхристана тітка Настя
Тужно схлипує:”Сирота!..”
Кволий ранок стоїть дощами
Безнадії в живих очах…
Чорна хустка, як пам’ять мами, -
Криком відчаю на плечах…
Мідь оркестру – миттєвий сп...