Ледь народившись
зайшли у садок
у Новім Сорпігалі
і радо яблучка збирали,
аж запали нас зелені та зубасті -
і вмерли ми, здригаючись,
на помоц
благавши марно
Црвеної Армади,
бо четверо нас тільки -
і по тому.
Тому по-друге,
що - довірливі та мирні -
докупи збилися
хтозна і бозна звідки -
ненавчені всі
зайві
непотрібні,
невмілі,
недолугі й переляк
стокротно переживши
у дванадцяти країнах -
уже запізно
будь-кого мінять...
По-третє тим,
що врешті зрозуміло,
як бити ворога.
Для цього, бач, не тра
(диви, як тихо!)
скаженілих та убивчих
заклять, а тільки іскор, що летять
по коридорах, одбиваючись об стіни,
і раз у раз палаючи, коли
проклятий гаспид
кроком завмирає
наколотий на крихітний
шпичак...
