Послухай: земля наповняється нашою силою.
Від нас не відділений подих останнього дня,
і теплою братською Всесвіт стає нам могилою,
задовго до того, як спокій плащем нас обняв.
Ти снігом мені намовчав про майбутнє без голосу.
Ти тишею вилучив з неба останнє тепло.
Мені залишилось посипати попелом голову,
мені залишилось проститись з усім, що було.
Готовий забути усе, що я мав, бо негідно є
триматися міцно того, що напевно мине,
готовий назвати дорогу єдиною рідною,
я тільки чекаю, коли Ти покличеш мене.
Бо тут раз у раз я здригаюсь, охоплений холодом,
і темрява важко вливається в очі мої,
а там, де на мене чекають, мовчання – це золото,
і сірим серпом не відділений хліб від землі.
