Я проклята Богом, Отцем Нашим, Творцем всього живого,
Я проклята Богом одним,
Я не хотіла нічого такого,
Та бажала бути лише з ним.
Я лише його кохала і ховала це,
Я лише йому казала, та не тямив він те.
Він ішов, а я лишалась,
Він залишав мене у темноті,
Я лише його бажала, хоч залишилась на самоті.
Та знай – не віддам тебе нікому!
Хай кляне мене Отець!
Не дочекаєшся ти цього!
Хай хоч серце твоє – мрець…
Хай всі ангели небесні прилітають уві сні,
Хай співають не чудесні та не добрії пісні.
Хай витають, хай кричать,
Хай б’ють мене батогами,
Хай не дають спати довгими, холодними ночами.
Не віддам тебе ніколи!
Хай хоч крикнеш: «Відпусти!»
Не віддам тебе нікому,
Хай зломиш ти усі мости.
Я усіх їх відбудую, наново усі зведу,
І тоді тебе знайду я, і тоді від неї украду .
Хай ти будеш уже з нею,
Хай забудеш ти мене,
Та вогнем Прометея запалю в тобі себе!
Запалю і не погасне сей вогонь моїх очей,
І тоді в тобі запале полум’я недоспаних ночей;
Не заллєш його сльозами,
Не затопиш морем слів,
І тоді між нами стане океан моїх відчуттів.
Я проклята!... Чи я не тямлю?
Та що зі мною? Що за біда?
Я проклята! А я кохаю!
Але чи лише моя в цім вина?
Мене Бог, Отець єдиний,
Прокляв поглядом своїм,
А ти мене покинув,
Залишив на самоті.
Та хоч ти зараз не зі мною,
Та якщо ти її ніжно обійма,
То згадай мене такою
І образи, що я не сама!
