Вздовж доріг чатуючим стиглі душі,
не за сріблозолото – задарма,
гострокрилим янголам не байдужі
ті що не помітили як зима
до ноги вирізує сонну варту
і з морозу валиться на постій…
Ну а ті що бачили – вже не варті
до весни хитатися на хресті. 8
За всіма засовами – сиві сови.
Кригодвері ковані в холоди.
І занадто вразливим за засови
без моєї помочі не зайти.
Там вечірні сутінки бавлять місто.
Це наразі кінчиться. І зима
десь під небосовами сяде їсти
все що так хотілося, а не мав. 16
У вікно вмонтовано чорний колір –
я живу навпомацки за столом.
Крейда слів утримує в цьому колі,
доки зовні вештає добре зло.
А за мене страчених в центрі міста –
з зіркою в потилиці – в ранок-рів…
Відтепер у втіленні nonsense змісту:
перезавантаження на дворі. 24
Це апокаліптика існування:
літера-за-літеру – кров-за-кров,
перейматись всесвітом – на дивані!,
а в стосунках ставити на zero.
Обростає звичками кожен спомин.
У сусіди викуплю дробовик:
кров із цяток виступить – стануть коми,
щоб не зупинятися там де звик. 32
Над останнім поверхом – сині сходи:
від буття до безвісти тільки крок,
де силаботоніка несвободи
не примусить взятися за перо
А вгорі корозія – хмари-діри.
Хтось насипав попелу в лантухи.
Й попіл снігу сиплеться – сірийсірий,
доки всіх вирізують до ноги. 40
На далекій півночі – білий хостинг:
там провайдер холоду – сам-один –
зачекався з вересня грудень в гості,
щоб удвох сновидіти смерть води.
В олов’янім дзеркалі твердне сяйво.
Не вертають спогади ні за чим.
Навіть віршівіршики наче зайві:
хоч тиняйся берегом, хоч кричи. 48
