Спокутувати!... Так, щоб аж до крові
Роздерти груди, де зрадливий стук..
І погляди хай різнокаліброві
Прошиють душу.
До вечері крук
Сім”ю скликає... Тільки ж я отруйна,
В клітині кожній – атомна війна,
В очах дурманом хлюпа. Покуштуй-но
Терпкий мій дотик..
Замшева труна –
Це не для мене. Чорні дикі коні
Хай розірвуть болючу плоть чужу!..
Я захлинусь у власному полоні.
Спокутувати!..
Де ж знайти межу?
І як себе на ній ще й розіпнути,
Щоб болем заплатити за ОТЕ...
Ору асфальт душею. Без спокути
Так страшно вмерти!
Жахна ніч іде...
