Мене колись не стане серед днів,
Не візьме сонце тінь мою на кпини.
Ніхто і не помітить, що з віршів
Злітають більш не мого лАду рими.
ЗайдУ у потойбіччя літніх рос,
Що ними Бог посріблює світанки,
І скОчу в колісницю до зірок:
Найперша космонавтка-подолянка...
Із годістю подИвлюся униз:
Загублену, і Ти мене згадаєш.
Напишеш мене нігтями на склі,
І сутність чоловічу проклинаєш...
Ан ні. Ти навіть думати не став
Чому це скиглить пустка серед хати.
Набулькаєш іще один гранчак-
БулА - не стало - і немає втрати...
І що мені залишиться тоді?
ПовЕрну із оренди колісницю.
ВпадУ до ніг безбожнику Тобі....
Щаслива, відіб"юсь в Твоїх зіницях...
