Щодалі від моря, у середзем´ї
русла мілкіші, риби все менше.
Щодалі від дому, углиб чужозем´я -
серце самотнє, туга - безмежна.
Жити постійно з війною - як це?
Як з її усвідомленням?
Навіть у закордонні
ти засинаєш з нею
в надто тісних обіймах.
Осінь приходить хвилями,
звістки з дому приливами -
кожного разу сильнішими,
кожного разу вищими -
серце стискають обручем.
Риби збиваються зграями,
в´ються-звиваються кíльцями
понад проваллям-безоднею,
рятуючись від предатора.
Сни твої полохливі,
сни твої безутішні -
у нетривких видіннях
серце стає рибиною
висушеною чи змерзлою.
Серце не знає спокою
серце розчавлюють жорнами -
та осінь приходить хвилями
і серце пливе рибиною
лячною і заодно відважною -
знає: пролита кров риб´яча
стане жертовною святістю.
Осінь приходить хвилями:
то гáряче сипле золотом,
то плаче дощами, штрикає холодом -
і з кожним наступним приливом
стає її більше і більше -
щоразу все глибше і глибше
занурюються рибини -
на пісок залягають, принишклі
сяють супроти ночі
лускою-сльозами-сріблом -
тоді відступає днище
і там - тільки небо вишнє,
там - тільки зорі й обійми
живих із вічними..
