на душі якось тихо а в листі шепочеться вітер
всі думки позникали зійшли до мудріших осель
тільки чокнутий час який треба кудись та подіти
хоч не хоч а нестримно кудись безперервно несе
он і місяць зійшов у серпанку видніється привид
ніби лізе на гору на ту що там нібито є
але шлях його якось не прямо а нібито криво
наче час навіть місяцем чокнуто ліпить своє
а до сонця за сценою хмар не тримає признання
навіть вітер у листі нечемно з орхестри пішов
на душі якось тихо і падає крапля остання
з того келиха що самовпевнено зветься любов
