Говорити своїми ранами щоб зцілювати когось
Ця країна занадто терпка щоб дихати вільно
У нікого ніхто і притулена мідь до волосся -
Головне не суцільна, головне не суцільна.
Так було, і ніхто, не втікає бо воля не там
Бо свобода не птах орігамі якого можна спалити
"Я тебе не пущу, я нікому тебе не віддам!"
Говорили йдучи і голубили вистигле жито.
Розбуди мене вітре, я вічність очі заплющувала
А тепер прийшов час розговлятись, вбачати вночі,
У нікого ніхто, і це, мов дощі - неминуче
Спогад - сонячний зайчик сполоханий на плечі.
Я радію тому, що провини чіпка пуповина
Не ростягнеться більше ніж містить в собі хлипкий зміст
У суцільного в світі - бракує не половини
Під рум'яною кіркою тіла - зламалася вісь.
Всяке щастя підсолене, віщими водами, ось
Підпікається літо мов лялечка в метаморфозах
Ця країна мала, для нікого і іншим - когось
Ти не чуєш, що ми її рана, як вона - голосить!
