Я монумента звів собі з всілякого гівна в Фейсбуці,
до нього всі стежини миттю заростуть,
геть без довбешки він й обламані по лікоть білі руці
та квіти біля ніг його хрін оберемком покладуть!
Та ніт, не весь я дуба дам - кавалок моцний деревини
трембітою зросте та дужий здійме гук -
й славетний буду я, доки шукає вперто рими
бодай хоча б один нікчемний віршомаз-пиздюк.
Чутка про мене шугоне по всій Гуцульщині великій
й стіхи читать підставить під мій мешт стільчак
і гордий бувший пан куцап, і нині дикий
шахтар та френд степів кримчак.
І буду довго тим приязний для загалу,
що емпатичні стани спритно кобзою збудив,
що в наш гівняний час лишався чуйним лібералом
й вар’ятів та безхатченків жалів.
Волінню неба, музо, підкорися тупо,
забий на лаври, премії та купу срану іншої фігні.
Хвальба чи наклеп – то єдиний хрін, голубо!
І блазня присуди дурні.
* Останній рядок не мій, а процитовано
з класичного перекладу Миколи Зерова
