In our family, there were two saints,
my aunt and my grandmother.
But their lives were different.
My grandmother's was tranquil, even at the end.
She was like a person walking in calm water;
for some reason
the sea couldn't bring itself to hurt her.
When my aunt took the same path,
the waves broke over her, they attacked her,
which is how the Fates respond
to a true spiritual nature.
My grandmother was cautious, conservative:
that's why she escaped suffering.
My aunt's escaped nothing;
each time the sea retreats, someone she loves is taken away.
Still she won't experience
the sea as evil. To her, it is what it is:
where it touches land, it must turn to violence.
В нашій родині ми мали двох святих –
Мою тітоньку й мою бабусю,
Які проживали різне життя.
Моя бабуся до своєї кончини була спокійнісінькою,
Схожою на людину, яка входить у теплу воду,
Немов чомусь
Море не могло себе примусити скривдити її.
Коли моя тітка вирішила увійти у ту ж воду,
Хвилі накрили її, нападаючи,
Ось так відкликається доля
На справжню духовну натуру.
Моя бабуся – обережна і старомодна,
Ось чому її оминули страждання,
Моєї тітки нічого не обійшло стороною
І море підкочуючись, забирає когось, кого вона любить.
Але вона досі не вважає
Море злим. Для неї все відбувається так, як має бути –
Коли хвилі торкаються берегів – це має обернутися на страждання.
