На плечах зацвів вечірній листопад,
Скоро грудень, і на серці так тужливо,
І, позичивши у птахів літні крила,
Лист останній покидав осінній сад.
Груддя щулилось, стовбурчився город,
Переораний стальним безжальним плугом,
Туга тихо запліталась в першу хугу,
І чорнів померзлий з розпачу осот.
Пес гарчав крізь сон на перший білий сніг,
Розтовстілий кіт побрів кудись парканом,
І стискало душу вітром, як арканом,
Мов чогось не встиг я, бігме, щось не зміг.
На плечах зацвів вечірній листопад,
На плечах цвіт, на плечах цвіт, не надворі,
Наче зерно, роки складені в коморі,
І безлистий у подальше зирить сад.
