| © Михайло Нечитайло, 26-06-2018
|
Жаль, час біжить в один кінець,
А не по колу, не по колу,
Я б другий раз пішов у школу,
І вдруге став би під вінець.
Жаль, що збулося, не вернуть,
І не змінити, не змінити,
А як хотілося б прожити,
Ще раз пройти повторно путь.
Жаль, одноразова в нас тара,
Це наше тіло, наше тіло,
Душа би многого хотіла,
Та дощ пройде, розтане хмара.
Жаль, в річку двічі не заходять,
Одну і ту ж, одну й ту саму,
Одну на світі мають маму,
І смерть одну лишень знаходять.
Жаль, не дано нам двох могилок,
Одному лиш, одному тілу,
Були б безстрашні ми і смілі,
Бо воскресали б із помилок.
Жаль, ми те маємо, що маєм,
Без змоги змін, без змоги зміни,
Не ставили би вдруге міни,
Самі на котрих вибухаєм.
Жаль, що йдучи в одну дорогу,
Ми вірим свято, вірим свято,
Що в нас отих доріг багато,
Вона ж одна – і сум від того.
Хоча нема за чим жаліти,
Дороги нашої отої,
Та вистачить її й одної,
Як прагнути одного світу.
Жаль, що з дитинства ми не зрілі,
Що ми в пітьмі, що ми незрячі,
І мрії наші не ходячі,
Пройтись би їм, вони ж злетіли.
Жаль, що в душі дверей немає,
І вікон теж, щоби узріти,
Які в душі цвітуть тій квіти,
І хто для нас їх там плекає.
Жаль, що в життя ми йдемо з ломом,
І рвемо душу, наче двері,
Тоді ж ридаєм на папері,
Що нас в житті побило громом.
Жаль, що в житті одна дорога,
І ми безправні мати волю
Без помилок обрати долю,
І вірну стежку від порога.
Жаль, що душа зростила крила,
І жаль, їх томить, як літає,
Де доведеться, там сідає,
Злетіти ж знов не має сили.
Жаль, що сліпа, не розуміє,
Все в однині - і світ, і доля,
Усе тісненьке, без роздолля,
Всяк пожинає те, що сіє.
Жаль, що на світі жнив багато,
Але в житті одні-єдині,
І чи батіг вони на спині,
Чи карамель – нам вижинати.
Жаль, що душа не має смаку,
Що тілу в солод, їй у кисле,
Від того й світ туманом висне,
І вірний путь наш без ознаки.
Жаль, що живемо раз на світі,
Родитися би нам повторно,
І перейти цей світ потворно,
Повторно затоптавши квіти.
Жаль, не живемо в світі вічно,
Тоді з доріг усяких змилок
В один змостили б між помилок,
І мали б світ свій пересічний.
Жаль, час біжить в один кінець,
І навіть вічний не по колу,
Я не пішов би вдруге в школу,
І раз під перший став вінець.
Тому нема за чим жаліти,
Бо і між вічності святої
Дороги нашої одної
Нам все одно замало в світі.
Жаль, скрізь не те, що всяк хотів,
А так хотілося б доріг
Пройти із сотню за поріг,
Нам би не вічності, життів.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
