Набачивши мене здалеку, помахала рукою, підкликаючи до себе.
Старенька бабуся з картатою торбинкою в руці, запнута у квітчасту хустку, в шерстяній кофті поверх темного вбрання.
Чемно привітавшись, підійшов ближче.
«Тримай., - протягла жменьку цукерок, - За Царство Небесне. Сьогодні день народження моєї мами…»
Беручи цукерки, зустрівся з нею поглядом: вицвілі, сльозливі очі на всіяному рясними зморшками обличчі.
«Дякую, бабусю! Царство їй Небесне!»
Кивнула, пішла… маленька, худенька, незграбна.
Порожньою долонею міцно тримаючись за руку матусі… як колись.
А, мати їй щось весело розповідала, сміялася, сяяла життям і мріями…
Й, здавалося, не було кінця тій просторій вулиці… тому битому шляху серед роздолля дзвінких, повноколосих полів.
Дивився їй услід, на придавлену довгими роками постать, на закладену за згорблену спину мозолисту руку, а серце обливалося кров’ю…
Й так боляче, до нестерпної муки пахли маминими долонями дешеві цукерки з сільської крамниці…
