Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45780
Рецензій: 89570

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Переклад

Війна (адаптованний переклад вірша

© Меньшов Олександр, 15-02-2017
1

Був довгий мир. Народи були ситі
Й лиснілися, вдоволені собою,
Заможністю й загальним миролюбством.
Подекуди, переглянувшись, всі
Кидалися на слабшого, та разом
Пожирали його, задкуючи, і з риком,
Щелепи вищиривши набік,
Вгамовувались знову.
В світі
Все йшло як слід:
Трильйон коліс
Працюючи клюпами, важелями;
Кували сталь,
Свердлили пушки,
А хімік
Виготовляв пікрина кислоту;
Шукали вчені спосіб
Зі способів винищування мас;
Політикани ж мапи креслили
                                      нових
Колоніальних ринків і доріг;
Писали мудреці про миру
Загальну непорушність на землі,
А жіночки вихлялися в гнучкому танго,
Оголюючи розцяцьковані тілеса.
Манометр культури досягав
Найвищої з точок напруги.

2

Тоді з безодні внутрішніх просторів
Лунає голос, що сповіщує: «Час
Топтати точило люті! За те,
Що люди демонам,
Їм посланим служити,
Тіла побудували
Й створили престоли,
За те, що гніву
Вогню розкрили волю
В розбігу жерел і в стислості ядра,
За те, що у байдужості
Текучих вод і жаркого туману
Надали м'язів
Ногам стрімким та вихору коліс,
За те, що у свавіллі
Течії повітря
Сплели гніздо бунтарським духам вибуху,
За те, що жадібність руди
У рать залізних павуків перетворили,
Які з завзятістю прядуть
Висмоктуючи  душючі нитки, -
За те звільняю
Полонених демонів
Від клятв покірності,
А хаос, стиснений в коловороті речовин
І в танці вихорів,
Від ладу музики!
Над світом владу віддаю їм,
Доки люди
Їх не переможуть знову,
В собі вспокоївши й подужуючи
Гнів, і жадібність, свавілля, та байдужість...»

3

І вигукнув, знущаючись, безодень Демон:
«Знімається прокляття Вавилона!
Мов поділу
Прийшов кінець: одні й ті ж слова
Живуть у ворогів  в устах,
Але і сенс імен та ємність слів
Спотворив я зсередини.
Поняття сплутались, мова ж стала
Безвихідно-єдиною. І кожен мислить
Війною вбити ворожнечу
І здолати жорстокістю жорстокість.
І мученик своєю правдою розмножить
Мою ж брехню.
А мудрість,
Безсоромно роздягнувшись, як блудниця,
Тішить воїв,
А істини, що збожеволіли,
Пустуючи, ковзають по калюжах
Обледенілій крові. І людині,
Що згоди досягла в усьому,
Не залишається нічого,
Крім знищення людини іншої до гроба!»

4

І бачив я: відкрились двері неба
В сузір'ї Лева, й біси
На землю кинулись.
Залишивши домівки,
Люди згуртувались по долинах рік,
Позначивши великих царств чертоги,
І, виривши в землі
Ходи зміїні, стежки мишачі,
Пасли стада прожерливих чудовиськ:
Самі
І пастирі, і їжа.

5

Час ніби повалився,
І не охрещеними водами Потопу
Здавався світ: з болота виповзали
Величезні членистоногі гади,
Залізні порпалися павуки,
Ковтали змії блискавки,
Дракони ж вивергали
Снопи вогню та жалили хвостом;
В морях і ріках риби
Метали
Ікру смертельну,
Від ящерів крилатих
Згасало світло, і сипались на землю
Вибухові та вогняні яйця;
І тьма комах,
Жахливої будови і розміру,
В тілах людей
Займисті личинки відкладали, -
І все це кодло виплодків,
Які отримали
І гнів, і пристрасть, й злобу від людей,
Плоть людську жалили, вганяли кігті,
І тиснули, і рвали, і палили,
Жували, пожирали.
А міста, подібно жорнам,
Невтомно обертались і мололи
Зерно добірне
З первістків сімейств
На їжу демонам.
І тисячі людей
Кидалися з натхненним остервенніням
Та радістю під ободи коліс.
І все нові й нові народи
Збігалися  сплітатись в хороводи
Під грім і брязкіт радісних машин.
Ще ніколи подібні танці смерті
Не бачив наш несамовитий світ.

6

Ще! Та ще! І все здавалось мало...
Тоді лунає новий клич: «Геть
Війну племен, і армії, й фронти:
Та хай живе війна між громадян!»
І армії, змішав ряди, у захваті
Побігли цілуватись з ворогами, а потім
Кидались на своїх, рубали, били їх,
Розстрілювали, вішали та катували,
Здирали скальпи, різали ремні,
Церкви вкривали скверною, палаци
              нищили вогнем, і підривали
Рейки й мости, заводи та міста,
І грабували склади й запаси,
Ламали плуги, та худобу уганяли,
Гноїли хліб, спустошували села,
Снідали людьми, а дітей
Солили про запас - була розруха,
Був голод. І ось прийшла чума...

7

Сліпи прийшли часи.
Земля здавалась ширшою, без меж,
Людей же стало менше.
Але для них
Серед пустель не вистачало місця,
Вони жадали тільки одного:
Побудувати швидше машин нових
І вдруге розпочати таку ж війну.
Отак скінчилися передпологові перейми,
Але в тій бійні і не зрозуміли,
Не вивчилися люди  анічому.


Оригінал

1

Был долгий мир. Народы были сыты
И лоснились, довольные собой,
Обилием и общим миролюбьем.
Лишь изредка, переглянувшись, все
Кидались на слабейшего, и разом
Его пожравши, пятились, рыча
И челюсти ощеривая набок, -
И снова успокаивались.
В мире
Все шло как следует:
Трильон колес
Работал молотами, рычагами;
Ковали сталь,
Сверлили пушки,
Химик
Изготовлял лиддит и мелинит;
Ученые изобретали способ
За способом для истребленья масс;
Политики чертили карты новых
Колониальных рынков и дорог;
Мыслители писали о всеобщем
Ненарушимом мире на земле,
А женщины качались в гибком танго
И обнажали пудреную плоть.
Манометр культуры достигал
До высочайшей точки напряженья.

2

Тогда из бездны внутренних пространств
Раздался голос, возвестивший: «Время
Топтать точило ярости! За то,
Что люди демонам,
Им посланным служить,
Тела построили
И создали престолы,
За то, что гневу
Огня раскрыли волю
В разбеге жерл и в сжатости ядра,
За то, что безразличью
Текучих вод и жаркого тумана
Дали мускул
Бегущих ног и вихри колеса,
За то, что в своевольных
Теченьях воздуха
Сплели гнездо мятежным духам взрыва,
За то, что жадность руд
В рать пауков железных превратили,
Неумолимо ткущих
Сосущие и душащие нити, -
За то освобождаю
Плененных демонов
От клятв покорности,
А хаос, сжатый в вихрях вещества
И в пляске вихрей,
От строя музыки!
Даю им власть над миром,
Покамест люди
Не победят их вновь,
В себе самих смирив и поборов
Гнев, жадность, своеволье, безразличье...»

3

И Демон бездн воскликнул, издеваясь:
«Снимается проклятье Вавилона!
Языков разделенью
Пришел конец: одни и те же речи
Живут в устах врагов,
Но смысл имен и емкость слов
Я исказил внутри.
Понятья спутались, язык же стал
Безвыходно-единым. Каждый мыслит
Войной убить войну
И одолеть жестокостью жестокость.
И мученик своею правдой множит
Мою же ложь.
Мудрость,
Бесстыдно обнажившись, как блудница,
Ласкает воинов,
А истины, сошедшие с ума,
Резвясь, скользят по лужам
Оледенелой крови. Человеку,
Достигшему согласия во всем,
Не остается ничего иного,
Как истреблять друг друга до конца!»

4

И видел я: разверзлись двери неба
В созвездье Льва, и бесы
На землю ринулись.
Оставив домы,
Сгрудились люди по речным долинам,
Означившим великих царств межи,
И, вырывши в земле
Ходы змеиные и мышьи тропы,
Пасли стада прожорливых чудовищ:
Сами
И пастыри, и пища.

5

Время как будто опрокинулось,
И не крещенным водами Потопа
Казался мир: из тины выползали
Огромные коленчатые гады,
Железные кишели пауки,
Змеи глотали молнии,
Драконы извергали
Снопы огня и жалили хвостом;
В морях и реках рыбы
Метали
Икру смертельную,
От ящеров крылатых
Свет застилался, сыпались на землю
Разрывные и огненные яйца;
Тучи насекомых,
Чудовищных строеньем и размером,
В телах людей
Горючие личинки оставляли, -
И эти полчища исчадий,
Получивших
И гнев, и страсть, и злобу от людей,
Снедь человечью жалили, когтили,
Давили, рвали, жгли,
Жевали, пожирали.
А города, подобно жерновам,
Без устали вращались и мололи
Зерно отборное
Из первенцев семейств
На пищу демонам.
И тысячи людей
Кидались с вдохновенным исступленьем
И радостью под обода колес.
Все новые и новые народы
Сбегались и сплетались в хороводы
Под гром и лязг ликующих машин.
И никогда подобной пляски смерти
Не видел исступленный мир.

6

Еще! Еще! И все казалось мало...
Тогда раздался новый клич: "Долой
Войну племен, и армии, и фронты:
Да здравствует гражданская война!"
И армии, смешав ряды, в восторге
С врагами целовались, а потом
Кидались на своих, рубили, били,
Расстреливали, вешали, пытали,
Сдирали скальпы, резали ремни,
Сквернили церкви, жгли дворцы, взрывали
Пути, мосты, заводы, города,
Уничтожали склады и запасы,
Ломали плуги, угоняли скот,
Гноили хлеб, опустошали села,
Питались человечиной, детей
Засаливали впрок - была разруха,
Был голод. Наконец пришла чума...

7

Безглазые настали времена.
Земля казалась шире и просторней,
Людей же стало меньше.
Но для них
Среди пустынь недоставало места,
Они горели только об одном:
Скорей построить новые машины
И вновь начать такую же войну.
Так кончились предродовые схватки,
Но в этой бойне не уразумели,
Не выучились люди - ничему.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Шон Маклех, 17-02-2017

Апокаліптичні картини

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 16-02-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.6189279556274 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …