Думки – мішок із камінням
(хтось, дума, дорогоцінним, а хтось – наріжним),
звалив на рамена і тягнешся вгору…
Гупає глухо камінь об спину,
давить на плечі, підгинає коліна...
чим стрімкіший підйом, тим все важчий тягар…
Кам’яніють від ноші втомлені ноги, поясниця і руки,
здається, немовби, вже сам - горе тяжкого каміння, що
пнеться, - камінь на камінь, - на гору каміння,
саме себе душить, б'ється ребра об ребра,
викрешуючи іскри під зав’язкою горла, що
жадібно ловить скупеньке повітря…
Напевно вже час розкидати каміння…
розв’язатися… під ноги тим, хто гарує позаду…
хай понесуть і мене укупі з собою –
горою-у-гору, горем гори…
