Інженерові людських стосунків – Гаврюші Обізяні – присвячується.
***
Похмуро все в окрузі. Мило серцю
Дивитись на навколишні шатри.
Циганський табір. П’ять гектарів перцю.
І кавунів - гектарів, певно, з три.
Кочує Бессарабією осінь.
Підпите небо дивиться з води.
Й природі ясно, що на світі досить
Для всіх живих і хліба, й лободи...
Трикутне сонце котиться за річку,
Ховатись від румунів-молдаван,
А край землі чекає на Марічку
Засмучений з народження Іван.
А як йому не пити-сумувати,
Коли хиріють люди восени
З-за тих причин, що небо хмари з вати
Порвало об високі ясени.
Що у людей лишилося по мрії –
Єдиній! - що не збудеться в житті!!!
Що кожному Івану по Марії
Не буде...
Та й Марії вже не ті...
Кохатися й плодитися – наука,
Яка під силу двом із десяти...
Я сам із тих, хто дасть людині руку,
Якщо людина може не дійти...
Й коли б не я, тоді б і ви, і інші...
А так – ну що ж: вмикайте ліхтарі,
Ловіть комах, читайте на ніч вірші
Й шукайте сни в нейроновій корі...
