Я бачила – єпітрахіль туману
покладено на голову цієї
гори сумної, тихої, високої.
І сповідається вона – про біль,
і про дорогу,
що лежить
у серці
шрамом,
зривається
буремними
потоками
до ніг
терпіння
смерекового,
прадавнього...
Над скаламученим
Черемошем
молитву
шепочуть
побілілі
береги...
У небі –
сил високовольтних битва,
у небі –
навіть неба вже не видко.
Та бачиш -
в блискавицях -
віра кріпне!
Небесний громе, ще поговори!
І підіймається
крізь каламутне світло
високий дух
горою
догори!
