У 1999 году я стояв трохи під шафе
С яркой лєнтой «Випускник 1999» на голе тіло.
Коло шикарного басейну, родаків когось.
Із моїх однокласників. Не помню кого.
З прозрачной водой, лежаками і зонтиками.
Сяяло сонце високо в нєбє без туч. Полдєнь.
Літо було в разгарє і жизнь тіки начиналась.
Гулянка закончилась, всі розійшлись. Брешу…
Щє Свєтка спала на кучі якоїсь одежі.
Полностю гола і красіва, як звєзда.
Прям із димящєйся сігарєтой.
Окунувся пару раз, шоб освіжиця.
Но ще не соображав так, як тверезі
Затягнувся пару раз під водою.
І чуть… можна сказать, не потеряв сохнанія.
Вокруг мене вже собиралися русалки.
Вони єхидно улибалися, лізли в труси.
Вовремя вистрибнув. Одкашлявся.
Вмєсто слов восхіщєнія в мою голову.
Вже резко нормальну, влізли нові мислі.
Я неожидано громко крикнув.
Все галіме! Галіме! Все! Все!!! Галіме!!!
Зробив паузу… Знову повторив те саме.
Мене накрило неожидане просвєтлєніє.
Прошли года… Вспомнив тіки тепер.
Я оказуєця тоді повзрослішав. Виріс навсігда.
Прийшла пора мінять все вокруг себе.
Так і зробив. Тепер у мене свій басейн…
Ще Свєтка. Ну і весь набор, як положено.
Утро… Тіки проснувся.
Я дивлюся з вікна на басейн. Вспоминаю.
Вдруг почув, як по сусідству хтось кричить.
Окунувшись пару раз в прохладной водє.
Все галіме! Галіме! Все! Все!!! Галіме!!!
Оце так совпадєніє! Прям, як я колись.
Виріс. Будуть і з нього люди…
