Завари мені кави із чорної свіжої нічки,
І в горнятко дві зірки - як цукру - на дно поклади…
Все одно не засну, бо терзають питання одвічні:
Хто я є і куди приведуть мене долі сліди?
Залишились вони на дорогах і на перехрестях,
На крутих перевалах, в снігах, на поверхні води…
Доле - вірна моя, розскажи, хто мене перехрестить,
Коли я зупинюсь, як твої не побачу сліди???
Коли морок страшніший від чорного кольору ночі,
Мої очі закриє, й громи з блискавками проб'ють,
Загориться для мене "зеленим" те світло пророче,
В тому місці, де нас всіх без винятку ждуть…
У пітьмі важко йти, а ще важче дороги не знати,
Хоч «відомі ворота» в той світ нас чекають завжди…
Доле - вірна моя, підкажи, хто буде м’я жегнати,
Коли я зупинюсь, як твої не побачу сліди???
…Завари мені кави із чорних думок, що обсіли,
І не треба солодощів - не заспокоюй мене…
Всеодно не засну… Мо’ до ранку думки посміліють…
Я змирився, що Бог присудив - те уже не мине…
