* * *
Хто цілував мене, і де, й чому,
Забула я; й хто вже не пригорне
Вночі так ніжно; й лиш дощу сумне
Зітхання чути, що видінь юрму
Являє тих, кого не обніму.
Щем не замре й біль в серці не мине
За тими хлопцями, що знов мене
Вже не позвуть, як ніч згуща пітьму.
Так дерево в снігів самотині
Не знає, яких птахів позбулось,
Лиш помічає: тиша вже німа.
Любовей скільки втратить довелось,
Не відаю, лиш знаю, що в мені
Спів літа щойно чувсь – і вже нема.
Edna St. Vincent Millay
* * *
What lips my lips have kissed, and where, and why,
I have forgotten, and what arms have lain
Under my head till morning; but the rain
Is full of ghosts tonight, that tap and sigh
Upon the glass and listen for reply,
And in my heart there stirs a quiet pain
For unremembered lads that not again
Will turn to me at midnight with a cry.
Thus in winter stands the lonely tree,
Nor knows what birds have vanished one by one,
Yet knows its boughs more silent than before:
I cannot say what loves have come and gone,
I only know that summer sang in me
A little while, that in me sings no more.
