Я люблю поезію Жадана
а хто її зараз не любить?!
а втім, може хтось таки
не любить…
хтось кохається у Грицькові Сковороді,
а хтось любить Шевченка…
хтось навіть занадто любить
особливо філологи в університетах
і старі дідусі поети,
що трусяться над ним,
мов раритетом поетики
ну скільки на Шевченка й Франка
можна лити густої патетики???
Олесеві айстри давно зів’яли
у Вороного штани замусолені
Франко збожеволів
Семенко з кулею у грудях…
так і не дійшов до свого
семафора у майбутнє
іще безліч ікон є (є є є є є є)
в українській літературі
в українській поезії
аж серце щемить…
не має затертих образів, тем
щось не так із нашою свідомістю
може вона витерта мов джинси;
і люстра, і стіл, і паркан
кава і чай потрібні поезії
так само як правда і фальш
ДНК спіраль і священний Грааль
а ще засраний чорнозем
життя без проблем
і надломних дискусій
нових фарватерів і
модерних перкусій
аж серце щемить
а в голові – одне батярство…
за що я не люблю українську літературу?
за прагнення до іконопису,
а не живопису
за твердість форми і ладність змісту
за застиглу патетику вмісту…
та ніби є в нас нонконформісти
і реформісти
барикадні поезії
асфальту терцини
бетону елегії
і розкутий, надривний слем
але прагнення до теорем
заважає провидінню в поезії
аж серце щемить
а в голові одне батярство…
2011р.
