Океан. Узбережжя. Предовгий незайманий пляж.
Ні людей, ні машин, лиш ганяється вітер патлатий.
Корабель ізіржавів. Хтось думав, що цінний вантаж
Той везе. І на берег завівши, зіграв у піратів.
Бідність мусить на хитрість, розбій безсоромно іти,
Так іспанським багатством схотіла поправити кризу.
А на берег зійшов не вантаж, а голодні роти,
Розбавляючи злидні та сірість Зеленого Мису.
В Україні вже скільки завгодно цих Санта-Марій.
Інвестоване в нас розчинилось в безладній державі.
Тільки привиди фірм під набігами жадібних хвиль
Контролерів, банкірів, судів, всюдисущих фіскалів.
Час мине і заплутає вкрай, хто кого переміг...
Я дивлюсь, як живе океан в парі з вітром крилатим.
Теплі хвилі мені вимивають пісок із-під ніг,
Плюскотить бірюза, і в цей берег мої грузнуть п’яти.
