Мій Божечку милий, поглянь з висоти
на хугу, що світом святково хурделить,
і в ніч новорічну на землю пусти
рабу Твою новопреставлену Беллу.
Є вічність в запасі. До музики сфер
додасться ще голос її янголиний.
На землю пусти - адже тут і тепер
без неї сумують крислаті ялини.
Неначе душа з ялинкових прикрас
пішла десь за нею - тьмяніють порожньо.
Мій Божечку любий, хоча б іще раз
невже їй торкнутися голок не можна?
Мій Божечку, встигнеш між вірних своїх
іще посадити її одесную.
Пусти її в ніч новорічну, де сніг,
і щем ялинковий, і казка панують.
Мій Боже, й мене разом з нею прости,
бо світ, що призначив Ти нам для вигнання,
любила й любитиму до німоти!
…Як Белла казала: «…цей світ несказанний…»
Згадаймо:
Какое блаженство, что блещут снега,
что холод окреп, а с утра моросило,
что дико и нежно сверкает фольга
на каждом углу и в окне магазина.
Пока серпантин, мишура, канитель
восходят над скукою прочих имуществ,
томительность предновогодних недель
терпеть и сносить - что за дивная участь!
Какая удача, что тени легли
вкруг елок и елей, цветущих повсюду,
и вечнозеленая новость любви
душе внушена и прибавлена к чуду.
Откуда нагрянули нежность и ель,
где прежде таились и как сговорились!
Как дети, что ждут у заветных дверей,
я ждать позабыла, а двери открылись.
Какое блаженство, что надо решать,
где краше затеплится шарик стеклянный,
и только любить, только ель наряжать
и созерцать этот мир несказанный...
Белла Ахмадулина
Яка насолода, що сяють сніги,
що холод приходить сльоті навздогінці,
що ніжно й тривожно прикраси з фольги
висвічують вулицю з вікон крамниці.
Коли конфетті, мішура, серпантин
злітають над прозою інших гараздів,
сповільненість передсвяткових годин
відчути й прожити – хіба це не радість?
Хіба не везіння, що затінок знов
від лап ялинкових - пухнастих, примхливих,
що вічнозеленим посланням любов
вселилася в душу й примножила диво.
Нагрянули звідки ялина та щем,
ховались де досі, як разом у гості?
Немов дитинча під дверима тихцем,
я вже зачекалась, а двері - нарозтіж.
Яка насолода, що думати час,
де зіркою кулька скляна залеліє,
і тільки втішатися сяйвом прикрас,
і тільки любити цей світ неможливий...
