Журавлиним ключем відлітають у Вічність літа
Чи то жив , чи проспав, чи то так під дощем прохитався.
Щось забув, щось сказав, когось знову у сні не впізнав,
Розлюбив, згордував, у коханні комусь не признався,
Щось не встиг, щось зробив, а про щось вже дізнався запізно,
Повернути назад вже не в змозі ні вітер , ні сніг,
Плаче Осінь за часом тужливо, пронизливо-слізно,
І туман вже по скронях легеньким серпанком проліг.
