У квартирі напроти живуть мати і дівчинка-підліток.
Диктат матері, дівчачий бунт, підліткова криза –
Їхні сварки гучно лунали з-поза старих дерев’яних дверей.
Мати встановила броньовані.
З тих пір дівчинка розкладає у під’їзді підпалену вату,
І дим її відчаю проникає під сусідські двері,
І змушує сусідів виходити на сходовий майданчик,
Аби вкотре відчути, як же він, власне, пахне –
чужий відчай.
А недавно я відчинила двері під’їзду
І потрапила у димову завісу.
На сходах горіло справжнє багаття,
Леся поливала його із чайника:
«Оце вийшла за газетами, а тут таке.
Ви не знаєте, що це?» - глянула підозріло.
«Не знаю», - відповіла я і відвернулася до своїх дверей.
Я збрехала. Я добре знала, що це таке.
Це були димові сигнали SOS.
SOS! Врятуйте мою душу!
Вона – ніби самітник
На безлюдному острові власного тіла!
Вона – ніби потопельник, що потрапив у кораблетрощу
На березі власного тіла!
Я не можу переплисти це море!
Я не можу збудувати човен з цього піску!
Витягніть мене з цього полону!
Киньте якір у бухті мого серця!
Простягніть канати до мисів моїх пальців!
Вишліть човен, усього лише маленький човен –
Ніби ткацький човник із ниткою,
Киньте мені його!
…Сусіди відчиняють двері і провітрюють під’їзд,
Сусіди давно нікого не сварять,
І поки вони заливають сигнальне багаття,
З-під їхніх власних дверей
Тоненькою цівкою тягнеться димок.
