Найлегше заховатись між людей –
мов одиниці в звіті статистичнім:
як в дзеркала, зануришся в обличчя –
й не вийдеш із повторень, поки день.
Шукатимеш у присмерку кишень
зім’яту гривеньку на електричку, –
і знов вагон уродить на обличчя –
дрібні й липкі, як жменя черешень…
На станційці, що випаде, як сніг,
в свої сліди ховати будеш здачу
у темряві, яка твій слід означить
заблудлий поміж сосен і доріг.
Десь проти неба лик сухим коржем
замре від щастя, що йому приснилась
сніжинка, котра в оці опинилась
і не блукає, бо розтала вже…
