Я не побачу вславленої «Федри»,
У старовиннім яруснім театрі,
З прокопченої наскрізь галереї,
При світлі опливаючих свічок.
В байдужості до суєти акторів,
Які збирають оплесків жнива,
Обернений до рампи, не почую
Оперений в подвійну риму вірш:
– Мене ці покривала полонили…
Театр Расіна! Надміцна завіса
Від світу іншого нас відділяє;
І зморшками глибокими хвилює,
Між ним і нами, мов заслін, лежить.
І падають з плечей класичні шалі,
Міцніє зм’яклий у стражданні голос,
Скорботного вже досягає гарту
Розпечений обуреннями склад…
На свято я спізнився до Расіна…
Знов шурхотять сухі, мов тлін, афіші,
Ледь чутний запах шкірки апельсину,
І, наче з вікової летаргії,
Сусід, до тями повернувшись, каже:
– Утомлений шаленством Мельпомени,
У цім житті жадаю тільки миру;
Ходімо, доки глядачі-шакали
На шматування Музи не прийшли!
Коли би грек побачив наші ігри…
ОРИГІНАЛ
* * *
Я не увижу знаменитой «Федры»,
В старинном многоярусном театре,
С прокопченной высокой галереи,
При свете оплывающих свечей.
И, равнодушен к суете актеров,
Сбирающих рукоплесканий жатву,
Я не услышу, обращенный к рампе,
Двойною рифмой оперенный стих:
— Как эти покрывала мне постылы...
Театр Расина! Мощная завеса
Нас отделяет от другого мира;
Глубокими морщинами волнуя,
Меж ним и нами занавес лежит.
Спадают с плеч классические шали,
Расплавленный страданьем крепнет голос.
И достигает скорбного закала
Негодованьем раскаленный слог...
Я опоздал на празднество Расина...
Вновь шелестят истлевшие афиши,
И слабо пахнет апельсинной коркой,
И, словно из столетней летаргии,
Очнувшийся сосед мне говорит:
— Измученный безумством Мельпомены,
Я в этой жизни жажду только мира;
Уйдем, покуда зрители-шакалы
На растерзанье Музы не пришли!
