дихає хата грудними голосами
аж двері вгинаються од того дихання
всі сплять у хаті
вже всі
так легко їм спиться
так далеко
на древі давньої пісні
матіоли
тягнуться до вікон
хочуть роздивитися
небачену квітку голосу
що ночами квітує
в грудях під білими сорочками
і здатна підняти вгору
майже до рушників
співаків різноголосих
що ніколи ще не були
таким єдним хором як тепер
піднімаються лави
піднімаються руки
піднімаються душі
обнятися в тій давній пісні
замислена Богоматір
втирає сльози
краями рушника
і моя душа
хоче спізнати ту пісню
простягає глибокий подих
у самісіньке її кореневище
там десь має бути
прабабин голос
він як плюскіт відра в колодязі
і мамин голос угорі
як задихана сопілка
летіти б мені з ним
і тільки б його й знати
але хата не велить
хата грозить мені дубовим костуром
і приказує мовчати
бо лише по той бік темної води
куди ніколи не сягало відро
даються ті голоси
здатні випити твою душу
і лишити тебе самого
в темряві
на краю заплаканого рушника
