Малий паровозик на пагорб дививсь,
Блакитним ліхтариком блискав: блись-блись,
Був він слабенький, а пагорб крутенький,
Та він усе зважив і пошепки каже:
„Гадаю зможу, гадаю зможу, гадаю зможу...”
Отож він подерся на пагорб крутий,
Сопів і тягнув, ледь колеса крутив,
Повільно, нескоро, по кроку угору...
Зачмихав двигун, та малий знай говорить:
„Гадаю зможу, гадаю зможу, гадаю зможу...”
Із рипом та скрипом, зітханням і чханням,
Із понад-надією, над-намаганням,
Угору він ліз, і ось – подивись!
Вже видерся майже, та й радісно каже:
„Гадаю зможу, гадаю зможу, гадаю зможу...”
Він майже доліз, аж тут: ГУП, ХРЯСЬ, ТРІСЬ,
Малий паровозик скотився униз
На гостре каміння – яке невезіння!
Отож, коли пагорб для вас крутуватий,
Буває замало лиш просто ГАДАТИ!
Залишенець
Ех, чули б ви, як клич звучав,
Ех, чули б звук здалеча,
Старий дудар на флейті грав
І викликав малечу.
Тож Кейті, Бейлі, Меґ та Боб
За ним услід побігли
Руденька Рут, мій братик Роб,
Малий кульгавий Віллі.
І Джон, і Нільс, і навіть Том,
Із танцями й піснями
Побігли слідом. Вже ніхто
Не повернувсь до мами...
Через горби чортзна-куди
За покликом урочим
Із міста Гамельн. Я один
Сказав що „ні, не хочу”.
Мене мій татко похвалив,
Сказав, коли б піддався,
До відьми, як і ті малі,
В тенета би попався!
Але ж я чув ту дивну гру,
Манливу і величну.
Я чув, я чув, я добре чув –
Злякався йти за кличем...
Генерали
Клей та Ґор, два генерали
Кажуть: „Ця війна дістала!
Нащо треба – щоб вбивали?”
„Нінащó!” – удвох сказали.
Тож пан Клей до пана Ґора
Каже: „Киньмо всі роздори,
Краще підемо на море!”
„Так, ходім!” – пан Ґор говорить.
Ось пан Ґор зрадів і каже:
„Зáмки зліпимо на пляжі!”
А пан Клей йому киває:
„Покупаємось!” – „Рушаєм?!”
Та пан Ґор пита: „Чи нині
Пляжі не на карантині?”
„Ніби так, а ти не знав?”
„Це страшне!” – пан Ґор сказав.
Тож пан Клей до пана Ґора
Каже: „Дуже зимне море!
Перемерзнем – станем хворі...”
Пан Ґор плаче: „Горе-горе!”
Тут пан Клей також заплакав,
Каже: „От ми бідолахи!
Краще будем воювати!”
Пан Клей каже: „Що й казати!” ...
Клей та Ґор два генерали
Воювати знову стали.
Вже й не зміг знайти ніде я
Ані Ґора, ані Клея.
