Два шляхи розійшлись серед гаю,
Я ж один був – роздвоїтись годі.
Став дивитись, як перший петляє
Поміж буйства осіннього маю
І ховається в хащах, мов злодій.
Врешті другий обрав, трохи важчий...
Так здавалось – їй-Богу, не брешу –
Бо заріс він бадиллям добряче
І митарства пророчив... Одначе
Мало чим він різнився із першим.
І обидва, не діткнуті кроком,
Незліченні таїли пригоди.
Перший шлях я зоставив до строку,
Хоч і знав, що шляхи – мов потоки,
І вернути не буде нагоди.
А колись, літ за двадцять – не знаю -
Я, напевне, казатиму внукам:
Два шляхи розійшлись серед гаю.
Я гадав, що я свій обираю -
В цьому була, малята, і штука.
***
Robert Frost «The Road Not Taken»
Two roads diverged in a yellow wood,
And sorry I could not travel both
And be one traveler, long I stood
And looked down one as far as I could
To where it bent in the undergrowth;
Then took the other, as just as fair,
And having perhaps the better claim,
Because it was grassy and wanted wear;
Though as for that the passing there
Had worn them really about the same,
And both that morning equally lay
In leaves no step had trodden black.
Oh, I kept the first for another day!
Yet knowing how way leads on to way,
I doubted if I should ever come back.
I shall be telling this with a sigh
Somewhere ages and ages hence:
Two roads diverged in a wood, and I—
I took the one less traveled by,
And that has made all the difference.
