у серце, мов клин, заходить Коринф,
де я не був, чого я не знав, куди не піду -
ти просиш мене розчинитись,
немовби читаючи вірші у прозі.
я буду терпіти, пізнавши любов,
та нині я вільний, як голос в розмові.
ти крикнеш, та краще цього не робити.
я тілом озвуся на тишу вселенську,
а сльози твої не поллються по тому
ти плащ надягнеш, і шурхіт створивши.
знов крикнеш, мов внутрішній голос,
котрий не тямить як бути без мене.
а я не озвуся, хоч чую, хоч бачу,
хоч люблю. так люблю.
я просто не вмію.
