Дві стежки вели через жовтий ліс.
Не роздвоївшись, піти обома,
На жаль, я не міг. Я стояв та із
Розвилки вздовж однієї дививсь,
Як у підліску зникала вона.
Тоді я рушив по другій, такій
Же гарній, чи навіть гарнішій, бо
Трава просила пройтись по ній;
Та, може, там слід залишивши мій,
Я вигляди вирівняв у обох.
Однаково стежки лежали, де
В листві не чорніли іще сліди.
На першу ступив би я в інший день!
Та шлях до наступних шляхів веде -
Я знав, що навряд чи вернусь сюди.
Про це я, зітхнувши, скажу, коли
Роки і роки промайнуть, що дим:
З розвилки дві стежки у ліс вели.
Я йти нетоптаною волів,
Усю різницю створивши тим.
