навчуся знову вірити у диво
нехай до ранку – декілька годин…
не смійся… знаю – не твоя Годива
а ти не мій готичний паладин…
іду на страту – а чомусь щаслива
на смерть повзу поміж твоїх колін
ти дзвониш рідко – я мовчу натомість
немає назви ця скажена гра
ноктюрни кофеїнових інсомній
глибокі, як заплави у Дністра
як перша токсикозна непритомність…
прийдеш чи ні? такий
тваринний страх
любов і віра – то не з наших опер
у нас – десятки довгих нечекань
не здам позицій. серце чинить опір
я не одна з алін, оксанок, тань
не пасажирка п’яних автостопів…
хоч на кінець брехати перестань
горять мости, розходяться орбіти
і зайве те кіношне «I’ll be back»
ім’ям чужим мої назвуться діти
пишу в журнал відвідувань «ен/бе»…
ти ж навіть не любив мене хотіти
а я любити прагнула тебе
