Мій п’яний боже, не впусти руки –
Ми – вівчарі пропащої отари.
Стискає час прозорі п’ястуки,
Крізь пальці пропускаючи віки
Пісками потойбічної Сахари.
До біса ж їх в безодню протекло,
І ми з тобою певно що пропащі,
Мій п’яний боже, нас ще й не було,
А вже й не буде. В хащі забрело
Найменше зо ягнят – до звіра в пащу.
