Зрання до ночі трудові аврали -
Працюють закарпатські трударі
На тій землі, що пращури орали,
А втратили її - діди старі.
І виростає місто в передмісті
Для сановитих трутнів і вельмож.
Які ж вони поважні, гонористі...
Нагнати би… Та як самим? Ото ж …
На Симоненка молиться прабаба,
За Сталіним - сумують дідусі.
Сміється мати з них: «То душить жаба.
Такі ви комуністи, дійсно, всі».
Я не жалію, не стогну, не квилю -
Земель на Україні – ого-го!
Тим більше, що збираюсь у неділю
Зустрітись з хлопцем з міста отого.
У чорній рясі той вусань патлатий,
А каже щось банальне про овець,
Запрошує не в доли, а палати.
Огляну їх – і, може, під вінець,
Хоч зроду-віку з ним отар не пасли -
Заблудлі людські душі він пасе,
Бо я міркую так, що люди – пазли.
Стикуючись, живуть. Природно се.
*** ***** *** ***** ***
Зрання до ночі трудові аврали -
Працюють закарпатські трударі
На тій землі, що пращури орали,
А втратили її - діди старі.
І виростає місто в передмісті
Для сановитих трутнів і вельмож.
Які ж вони поважні, гонористі...
Нагнати би… Та як самим? Ото ж …
На Симоненка молиться прабаба,
За Сталіним - сумують дідусі.
Сміється мати з них: «То душить жаба.
Такі ви комуністи, дійсно, всі».
Я не жалію, не стогну, не квилю -
Земель на Україні – ого-го!
Тим більше, що збираюсь у неділю
Зустрітись з хлопцем з міста отого.
У чорній рясі той вусань патлатий,
А каже щось банальне про овець,
Запрошує не в доли, а палати.
Огляну їх – і, може, під вінець,
Хоч зроду-віку з ним отар не пасли -
Заблудлі людські душі він пасе,
Бо я міркую так, що люди – пазли.
Стикуючись, живуть. Ото і все.
(таке закінчення мені запропонував автор, до творчості якого я ставлюсь з особливою ніжністю та пошаною. Моїм соавтором останньої фрази є Петро Залєвський.)
Коньяк - в студію. Ящик.
Для брудершафту з усіма рецензентами, яким я дарую свої найпалкіші людські почуття :-)
