Покохай ти мене, моя Лесбіє!
Не зважай ти на ста́рців пере́суди,
бо не гідне те все навіть бесіди…
Сонце сходить чи, може, з небес іде,
та, як буде за обрій віднесене,
в небі блисне своїми ніч перснями…
Подаруй ти мені в нічку місячну
поцілунків сто, двісті, ні – тисячу,
тисячі́ й тисячі́; й усміхнися ще!
А як стануть численними наші ці
дари вуст – лік ніко́му не звіримо,
щоб злий дух не нашкодив, дізнавшися,
що цілунків тих більше, ніж зі́роньок.
