Її обличчя. Мертвий зліпок смерті,
Мертвіша мертвих кожна світлотінь.
Біжать слова – теж тіні напівстерті
Всіх поривань, всіх прагнень і хотінь.
Її портрет. Очей глибока проталь,
Чорнявих пасом хижі борвії.
А ти ж об відчай спікся, наче мотиль
Об лампи шкло, ховаючи її!..
Оця труна, в яку б самому впасти.
В очах і грудях полиновий щем.
Щось шепчуть. Шепчуть: відійди, не застуй,
Хай лине меса білим кораблем.
Хай хоч у смерті віднайде покору
Напівтемний, напівпекельний дух!
І стануть замальовкою для твору
Запалі очі з тінями недуг,
Родинний склеп, вільготний і глибокий, –
Фатальний забуття передпокій…
Немов гарячка, дивний передспокій
Морозну сухість злизував із вій.
Жах не давав дихнути, жах і відчай.
Самотній-сам, лиця нема на нім…
Холодний світ за плечі, наче вітчим,
Брав і відводив у холодний дім.
2002; 2009
бо без неї не вибухне світ не впаде капітолій
не поменшає грошей в кишенях туземних тузів
не прибуде вода не згримить навіть лярві півголій
до якої можливо ти йшов хоч нічого не їв
з позавчора не схлине з запухлих повік штукатурка
хоч би що тільки нерви як голий розпечений дріт
в цьому місті для тебе лишились дільниця і дурка
та не лишиться сил щоб допертись хоча б до воріт
заросли очеретом бухла твої лагідні плеса
чи повимерли всі хто ще міг навернути в життя
ця держава гівно цей читач не вкурив ні бельмеса
і не треба тобі запізнілого їх каяття
2000
чи від випивки
а чи з голоду
а чи з відчаю
невідомо
ність
ні землі тобі ані городу
діставала всіх твоя вибраність
а чи сам помер
а чи стратився
у приймальнику-розподільнику
та чого ж ти мой так заквапився
фразотворцю мій
божевільнику
2001
